Стаття 442 ГК передбачає і той випадок, коли відповідь про згоду укласти договір (акцепт) прибув із запізненням, але з нього видно, що він був відправлений своєчасно. Про прибуття акцепту із запізненням у такій ситуації знає тільки оферента. Акцептант ж, вважаючи, що відповідь отримано оферентом своєчасно і договір укладено, може приступити до його виконання і понести відповідні витрати. З метою запобігання цих витрат на оферента, що не бажає визнати договір укладеним, покладається обов'язок негайно сповістити іншу сторону про одержання акцепту із запізненням. У разі невиконання цього обов'язку відповідь не визнається опізнився і сторони вважаються пов'язаними договором. Якщо відповідь про згоду укласти договір даний на інших умовах, ніж запропоновано в оферти, то таку відповідь визнається відмовою від акцепту і в той же час новою офертою (ст. 443 ЦК). Сторони в цьому випадку міняються місцями: акцептант стає оферентом з усіма наслідками, що випливають звідси наслідками. Якщо сторони самі не можуть врегулювати розбіжності, що виникли при укладенні договору, то у них є можливість прийти до угоди про передачу що виник спору на розгляд суду (ст. 446 ЦК). У цьому випадку умови договору, щодо яких сторони не прийшли до угоди, визначаються відповідно до рішення суду. Якщо адресат взагалі ніяк не відреагував на пропозицію укласти договір, то його мовчання розглядається, за загальним правилом, як відмова від укладання договору. І лише у випадках, прямо передбачених законом, звичаями ділового обороту або колишніми діловими відносинами сторін, мовчання-розглядається як згоду закінчити договір (п. 2 ст. 438 ЦК). Важливе значення при укладенні договорів набуває питання про час і місце укладання договору. До договірних відносин застосовується законодавство, що діє на момент його укладення на тій території, де він був укладений. Угода вважається таким, що відбувся в той момент, коли оферента отримав згоду акцептанта. Цей момент і визнається часом укладення договору. Інше правило встановлено для реальних договорів, для укладення яких необхідно не тільки угода сторін, а й передача майна. Такі договори вважаються укладеними з моменту передачі відповідного майна. Нарешті, договір, який підлягає державній реєстрації, вважається укладеним з моменту його реєстрації, якщо інше не встановлено законом (ст. 433 ЦК). Якщо в договорі не зазначено місце його укладення, договір визнається укладеним у місці проживання громадянина або в місці знаходження юридичної особи, що направив оферту (ст. 444 ЦК). Велике значення має також питання про початок та закінчення дії договору. Відповідно до ст. 425 ЦК договір набирає чинності і стає обов'язковим для сторін з моменту його укладення. Разом з тим сторони вправі встановити, що умови укладеного ними договору застосовуються до їхніх відносин, що виникли до укладення договору. Це можуть бути фактичні відносини, що склалися між сторонами.
|