Останні не відносяться до договорів, тому що для їх вчинення не потрібно угоди сторін, а достатньо волевиявлення однієї сторони. Оплатне і безоплатні договори. Зазначені договори різняться в залежності від опосредуемого договором характеру переміщення матеріальних благ. Оплатним визнається договір, за яким майнове надання однієї сторони обумовлює зустрічне майнове надання від іншої сторони. У безоплатному договорі майнове надання проводиться тільки однією стороною без отримання зустрічного майнового надання від іншої сторони. Так, договір купівлі-продажу-це возмездный договір, який, в принципі, безоплатним бути не може. Договір дарування, навпаки, за своєю юридичною природою - безоплатний договір, який, в принципі, не може бути оплатним. А деякі договори можуть бути як віз-мезднимі, так і безоплатними. Наприклад, договір доручення може бути і оплатним, якщо повірений отримує винагороду за надані послуги, і безоплатним, якщо така винагорода не виплачується (ст. 972 ЦК). Більшість договорів носять возмездный характер, що відповідає природі суспільних відносин, регульованих цивільним правом. З цієї ж причини п. 3 ст. 423 ЦК встановлює, що договір передбачається оплатним, якщо із закону, інших правових актів, змісту або змісту договору не випливає інше. Вільні й обов'язкові договори. За підставами укладення всі договори поділяються на вільні та обов'язкові. Вільні - це такі договори, укладення яких цілком залежить від розсуду сторін. Висновок же обов'язкових договорів, як це випливає із самої їх назви, є обов'язковим для однієї або обох сторін. Більшість до-• говірок носить вільний характер. Вони полягають за бажанням обох сторін, що цілком відповідає потребам розвитку ринкової економіки. Однак в умовах економічно розвиненого суспільства зустрічаються й обов'язкові договори. Обов'язок укладання договору може випливати з самого нормативного акта. Наприклад, в силу прямої вказівки закону банк зобов'язаний укласти договір банківського рахунка з клієнтом, що звернувся з пропозицією відкрити рахунок (п. 2 ст. 846 ЦК).
|
