Існування імперативних норм обумовлене необхідністю захисту публічних інтересів або інтересів економічно слабкої сторони договору. Так, з метою захисту інтересів споживачів п. 2 ст. 426 ЦК встановлює, що ціна товарів, робіт і послуг, а також інші умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів. Якщо після укладення договору прийнятий закон, що встановлює обов'язкові для сторін правила, інші, ніж ті, які діяли при укладенні договору, умови укладеного договору зберігають силу, крім випадків, коли в законі встановлено, що його дія поширюється на відносини, що виникли з раніше укладених договорів (п. 2 ст. 422 ЦК). Іншими словами, до договорів застосовується таке загальне правило, як «закон зворотної сили не має», що, безсумнівно, додає стійкість цивільного обороту. Учасники договору можуть бути впевнені в тому, що подальші зміни в законодавстві не можуть змінити умов укладених ними договорів. Разом з тим потреби подальшого розвитку цивільного обороту можуть натрапити на такі перешкоди, які закладені в умовах укладених договорів. З метою подолання цих перешкод у п. 2 ст. 422 ЦК передбачена можливість зміни умов вже укладених договорів шляхом введення обов'язкових для учасників договору правил, що діють зі зворотним силою. При цьому слід звернути увагу на те, що знову введені правила тільки в тому випадку обов'язкові для учасників раніше укладених договорів, якщо зворотна сила їм надано законом. Інші правові акти не можуть діяти з оберненою силою по відношенню до укладених договорів. Значення договору. Товарно-грошовий характер відносин економічного обороту припускає, що реалізація товару повинна здійснюватися з урахуванням суспільно необхідних витрат на його виробництво. Такі витрати, у свою чергу, визначаються з урахуванням існуючого на даний момент в суспільстві співвідношення між попитом і пропозицією. Правильний облік попиту та пропозиції і виявлення на їх основі суспільно необхідних витрат на виробництво товару можуть бути здійснені тільки в результаті досягнутої угоди між товаровиробником і споживачем. Формою такої угоди і виступає договір як вираження загальної волі товаровиробника і споживача. Договір являє собою одне із самих унікальних правових засобів, у рамках якого інтерес кожної сторони, в принципі, може бути задоволений лише за допомогою задоволення інтересу іншої сторони. Це й породжує загальний інтерес сторін в укладенні договору і його належному виконанні. Тому саме договір, заснований на взаємній зацікавленості сторін, здатний забезпечити таку організованість, порядок і стабільність в економічному обороті, яких неможливо домогтися за допомогою самих жорстких адміністративно-правових засобів. Договір - це і найбільш оперативне і гнучкий засіб зв'язку між виробництвом та споживанням, вивчення потреб і негайного реагування на них з боку виробництва. У силу цього саме договір-но-правова форма здатна забезпечити необхідний баланс між попитом та пропозицією, наситити ринок тими товарами, яких потребує споживач.
|